Коли батьки старіють, молодому поколінню стає все складніше зберігати з ними легкий і невимушений контакт.
Багато відгуків є про роботу Олександра Галицького, якому вдалося налагодити стосунки сотень сімей, які зіткнулися з подібними проблемами. Олександр не великий психолог із безліччю дипломів, він артист, а точніше сказати — художник. Він вирушив до Ізраїлю, щоб викладати там свою майстерність старим. Набравшись досвіду спілкування з цією категорією людей, він наважився написати книгу про те, як можна порозумітися з ними.
Він каже:
— Якби в мене були ці знання тоді, поки мої батьки ще були живі, можна було б багато змінити, але, так як у моїй ситуації залишається лише шкодувати про незроблене, я все ще можу врятувати безліч молодих людей, які стикаються з проблемами у спілкуванні зі своїми старими.
Як виникла ідея Книги?
Я працюю із цими людьми вже протягом п’ятнадцяти років. Коли я тільки розпочинав свою практику, я дізнався, що це ті люди, які провели свою безтурботну юність під обстрілами бомб та гранат Другої світової, а на землю обітовану прийшли міцними юнаками та дівчатами. Але їхній позитивності може позаздрити найщасливіша людина на Землі.
Мені подобалося отримувати від них знання, і після довгих спроб і сумнівів я все ж таки зважився написати книгу. Скажу тільки, що я не психолог, а лише спостерігач, який лише описує побачене і робить власні висновки.
Чи помічали ви, що людей похилого віку у світі повно, а дратують нас тільки наші власні. Чому? Тому що це не просто люди похилого віку, це наші нещодавно ще молоді батьки, які, на жаль, вже не можуть бути тими, чию роль вони раніше для нас виконували. І саме цю безпорадність ми не можемо їм пробачити.
Часто люди, які стикаються зі старінням своїх рідних, починають панікувати, бо вони вперше знаходять себе у подібних ситуаціях і відповідно не знають, що робити. У таких випадках я пропоную їм не очікувати отримання задоволення від спілкування, брати все в свої руки, не намагатися якось змінити батьків або вплинути на їхні рішення, знати про особливості їхньої фізіології, не конфліктувати і намагатися входити в їхнє становище, але ніколи не показувати жалість; намагатися не сперечатися і показувати своє обурення; не звинувачувати себе за помилки та намагатися пробачити.
Прийміть той факт, що з людьми похилого віку неможливо пересперечатися. Батьки — це дорослі люди з вже давно усталеними поняттями, і якщо ви намагатиметеся їх переконати у своєму, ви тільки зіпсуєте ваші стосунки, тому просто спробуйте подивитися на все це з іншого боку.
Коли я кажу, що треба кермувати і брати все в свої руки, я маю на увазі досить складний процес. Вам необхідно змінити психологічну установку та зрозуміти, що ролі «батьки-дитина» змінюються місцями. У фізичному плані це здебільшого для дорослої людини взагалі не складно, але усвідомити і прийняти цей факт психологічно дуже важко.
Коли ви зрозумієте це, слід робити все плавно. Для початку перестаньте відповідати на всі прямі питання і переводьте розмову у жарт або ж просто ставте зустрічне питання.
Таке спілкування не може викликати у вас радості, як процес комунікації, тому що ви обмінюєтеся інформацією не з тими батьками, яких ви хотіли б бачити перед собою, а з тими, хто насправді сидить перед вами.
Але що робити, якщо люди похилого віку все ще показують бажання керувати своїм будинком?
Так, таке трапляється. Проте все одно потрібно спробувати з найменшими втратами для вашого спілкування та взаєморозуміння провести цю революцію у владі.
Якби можна було повернути час назад, я б ніколи не суперечив своїм старим батькам. Я просто не розумів, що те, що бачу я, тобто з одвічних примх і невдоволення, інакше виглядає збоку. Мені не доходило, що ці люди насправді перебувають у глибокому смутку, бо хочуть, але не можуть робити те, до чого звикли раніше.
Моя робота дуже сильно вимотує у моральному плані, хоч вона й досить цікава. Я щодня спілкуюся з людьми, дехто слабо розуміє те, чим вони займаються. Потрібно витратити багато енергії, щоб донести до цих людей те, чого я від них хочу.
Я не можу точно відповісти, чому вони відвідують мої заняття. Можливо, вони бачать у мені свого сина. А точніше, нам просто весело разом.
Чи важко мені витримувати їхні примхи?
Якщо чесно, часом буває нестерпно важко та боляче від розуміння того, наскільки ці люди ще хочуть жити. Коли трапляється якийсь конфлікт, я намагаюся перевести все жарт, проте в душі намагаюся провести паралель і зрозуміти, що у цих людей є вагомі причини для подібної поведінки, а я просто повинен їх прийняти.
