Андрій із Наташею збиралися подати на розлучення. Чоловік навіть у мами вирішив пожити деякий час. Незважаючи на двадцять років шлюбу та двох щекастих школярів, рішення було ухвалено при здоровому глузді. Ми намагалися їх помирити, але всі наші спроби закінчувалися повним фіаско.
Моя дружина їм навіть таємні побачення влаштовувала, перед дітьми соромила – реакції нуль. Як тільки Андрій дізнавався, що до нас у гості теж завітає його дружина, він одразу розвертався і йшов. Наташа плакала, розповідала, що вона досі любить свого чоловіка, але вони надто різні, не можуть порозумітися.
Якось ми всі разом дивилися фільм. Син, я, дружина та Наталка до нас у гості прийшла. Після перегляду кінострічки син потяг гостю до своєї кімнати. Ми не звернули на це уваги, адже Юрко так завжди робить. Замучив він її своїм футболом та настільними іграми, ледве втекла від нього.
За тиждень до нас у гості прийшов Андрій. Він теж плакався, що дружину любить, але терпіти постійні скандали йому набридло. Він був настільки категоричним, що навіть шансу цим стосункам давати не хотів. Мовляв, ми різні, і на цьому ставимо крапку. Юрко підслухав усе за дверима і пішов в атаку:
— Привіт, Андрію! Пішли зі мною у футбол грати!
Синові на день народження подарували набір, у якому понад сотню емблем різних футбольних команд. Щоразу перед настільним футбольним матчем він дозволяв своєму супернику обрати, за яку команду він гратиме. Потім він цю емблему чіпляв на ворота – така була тактика.
Андрій футбол не любив, але довелося з малим погратись. Незважаючи на те, що він навіть назви футбольних клубів не знав, вибрав значок навмання. Звісно, Андрій програв гру моєму юному професіоналу. Коли він уже вирішив здатися, Юрко сказав:
— Андрію, зовсім грати не вмієш, Наташа – справжня футболістка. Ви, до речі, грали за одну команду. Як із сотні емблем вибрати дві однакові?
— Які ж ви різні, якщо у вас стільки спільного? Одну із сотні! Із сотні! – додав я.
— Це правда? – здивувався Андрій.
Через тиждень Андрій із Наташею прийшли до нас грати футбол уже разом. Подруга відвела мого сина убік і каже:
— Подаруй мені ту емблему «Манчестера», будь ласка.
— Я б, звичайно, подарував, але п’ять хвилин тому я її продав вашому чоловікові.
