Цю повчальну розповідь про життя буде цікаво прочитати кожному. Більшість людей думають, що життя – це одвічна боротьба і протистояння. Простіше кажучи – чи ти, чи тебе! Однак насправді в основі людського життя лежить кохання. Насправді, ненавидіти просто, а ось навчитися любити – це складне завдання, яке під силу не всім.
Медперсонал віз мене коридорами обласної клініки.
— Куди? — задала медсестра запитання доктору.
— В окрему чи все ж таки загальну?
Я почала хвилюватись.
— Якщо можна в окрему, то навіщо в загальну?
Мене здивувало те, як у цей момент медперсонал подивився на мене з неприхованим співчуттям. Тільки згодом я дізналася, що в окремі палати кладуть тих, хто помирає, щоб їх не бачили інші пацієнти.
— Лікар сказав окремо, — сказала медсестра. Її слова мене заспокоїли. Після того, як я опинилася на ліжку, я відчула умиротворення від того, що мені більше не потрібно нікуди поспішати. Я була повністю відсторонена від усього світу, і мені було начхати, що в ньому відбувається. Він мене більше не цікавив. Я здобула право на відпочинок. Я залишилася віч-на-віч із собою і зі своєю душею. Мене більше не турбували жодны проблеми. Я відчула, наскільки незначною є метушня щодо Вічності, Смерті, Життя, а також тим невідомим, що чекає на нас по той бік…
У цей момент я відчула, як довкола мене почало вирувати і закипати життя. Я вперше в житті усвідомила, як чудово виявляється співають птахи, яким чарівним може бути сонячний зайчик, що повзе по стіні, яким красивим може бути листя дерев, коли їх чіпає осіння сивина, і як яскраво світять зірки вночі…
Я зрозуміла, що життя прекрасне тільки зараз!
— Не має значення, коли це сталося. Головне – що сталося. І в мене є ще кілька останніх днів, щоб сповна насолодитися життям! Усім своїм серцем відчути його смак! Відчуття безмежної свободи і повного визволення, що виникло в моїй душі, потребували виходу, і я почала розмовляти з Богом, оскільки він був зараз до мене найближчим.
Я щиро раділа і дякувала Господа за те, що він дозволив мені зрозуміти те, наскільки прекрасним є життя, і, найголовніше, він дозволив мені його полюбити! І зовсім не важливо, що мені залишилося жити лічені дні, я раділа, як мала дитина, тому що змогла усвідомити те, наскільки чудово жити. Мою душу заповнили спокій, щастя, умиротворення, свобода, кохання. Я побачила, як дзвенить і сповнюється світлом Божественної любові весь цей світ.
Якимось десятим почуттям відчула всі ці хвилі Божественної енергії. Я відчула наскільки щільною і водночас прозорою є Любов, вона була подібна до океанської хвилі і заповнила собою весь навколишній простір. Навіть повітря почало проникати в мої легені неймовірно щільним, тягучим струмком. Я відчувала фізично, як весь навколишній простір заповнюється цією чарівною енергією та світлом.
Мене переповнювало кохання, воно ніби музика вливалося в мою душу звідусіль і проникало в кожну мою клітинку.
Мене тішило те, що діагноз «гострий лейкоз четвертого ступеня» дає мені такий привілей, як окрема палата. А ще мене тішило те, що до тих, хто перебував на смертному одрі, пускали всіх і в будь-який час. Моїм рідним лікар порадив викликати близьких попрощатися зі мною, і до мене потяглася нескінченна низка відвідувачів. Я добре усвідомлювала всю комічність ситуації, що склалася: про що можна розмовляти з вмираючим, який добре розуміє, що дні його пораховані. Мене смішило те, що вони були засмучені моїм майбутнім відходом, але я також раділа, що можу їх усіх побачити. Я так мріяла поділитися з ними тією любов’ю, яку отримувала.
Я смішила своїх відвідувачів. Кожен з моїх гостей йшов від мене в піднесеному настрої і прощання проходило в невимушеній і радісній обстановці. Приблизно на четвертий день я зрозуміла, що не можу залишатися в ліжку, і почала гуляти по палаті. Найбільше мені подобалося сидіти біля вікна. Саме за цим заняттям і застав мене мій лікар і сказав мені, що я не можу цього робити!
Мене дуже здивувало те, що я не можу вставати, і я запитала, чому я не можу це робити?
Спочатку лікар зніяковів, а потім сказав:
— У вас аналізи трупа…
Я не вмирала, а навпаки, почала активніше дихати і в мене прокинувся апетит. Мені ставало з кожним днем все краще та краще. Кохання, яке оселилося всередині мене, вимагало того, щоб мене оточували лише радісні обличчя.
Вже за місяць мене виписали з відділення з відмінними аналізами та не вмирати, а жити додому. Я тоді зрозуміла, що якщо навчитися любити, то твої можливості стають безмежними, і те, що інші називають дивом, стає для тебе реальністю.
Головне вчасно згадати, що Бог – це і є Любов!
