У нас з дружиною було три сини: 5 років, 3,5 роки та 1,5 роки. Ми жили у маленькому шахтарському містечку. Я, відповідно, працював на шахті, а дружина була у декреті.
Все у нас у житті було чудово доти, доки не трапилося щось, що перевернуло всі мої переконання про сімейні зобов’язання.
Я завжди вважав, що робота шахтаря – найскладніша і найбрудніша у світі. Вдома ж у нас було затишно, чисто і завжди пахло випічкою. Якось, коли малому було десять місяців, дружина попросила його поносити, а то вона втомилася (він хоч і маленький, але важкий жахливо). Я тоді сильно обурювався, мовляв, я весь день у шахті орю, а вона в теплому й чистому будинку сидить. Взагалі дружина совість втратила.
Коли меншому синові виповнилося півтора роки, у дружини померла бабця. І було вирішено, що я залишуся з малими, а дружина поїде ховати стареньку.
Я взяв на роботі відгул, і дружина поїхала до селища. Одразу ж я зрозумів, що даремно з дітьми залишився я.
До обіду ми якось нормально досиділи. Думаю, треба їх спати вкласти, і сам хоч трохи задрихну. Але не тут було. Уклав тільки старшого. Ті двоє навіть не думали спати. Раптом я згадав, що дружина говорила з ними на вулиці перед сном гуляти. Ось розтяпа! Забув! Нічого, завтра обов’язково погуляємо.
Наступного ранку в мене була проблема: треба було нагодувати дітлахів. Найменший ще на молочку був. Тому вирішив зварити кашу. Перша спроба була невдалою – втекло молоко. Вдруге начебто норм. Кашу сипнув на око, так як пропорцій не знаю. У результаті каша полізла з каструлі, по квартирі жахливо почало смердіти горілим.
Після цього дітям довелося їсти булочку, розкришену в молоці.
Зібралися на прогулянку. Почав я їх одягати. Добре, що старший сам упорався. Середнього одяг, приступив до молодшого. Тут середній як закричить: «Пісати хочу!». Кажу йому, мовляв, почекай трохи, зараз карапуза зберу. Загалом, поки я мешкався, у середнього катастрофа трапилася! Халепа! Поки я його переодягав, малий репетував, як різаний, старшому спекотно стало. Коротше, з горем навпіл одяглися. Якщо таке буде щодня, я збожеволію!
Після прогулянки вирішив усіх нагодувати картопляним пюре. Після обіду всі на диво заснули. Я поставив бульйон на суп, і вирішив теж годинку подрімати. Провалився миттєво.
Прокинувся від жахливого смугу: втік суп і залив усю плиту. У результаті нагодував дітей горе-супом. Ура!
У нашому колись чистому будинку діявся такий бардак, що місця порожнього не було: все було розкидано. Ну, гаразд, думаю, діти заснуть, приберуся. З нетерпінням чекаю на ніч!
Вуаль! Настав час укладати пацанів. І тут я згадую, що їх ще треба викупати. Саджу всіх трьох у ванну. Дістав. Обтер. Одяг футболки. І тут сталося таке, про що я навіть не підозрював. Невідомо куди пропала соска молодшого сина. Ви знаєте, що таке втратити соску? Вночі! Якби мою машину переїхала ковзанка, я б і те менше засмутився.
Малий уже весь опухлий від сліз, а ми всі разом не можемо цю соску знайти. «Зараз, рідненький, я щось придумаю», — говорю сину. І таки вигадав. О дванадцятій ночі біжу до сусідів (у них мала така сама, як і наш). Стукаю. Сусідка в шоці. Віддала якусь стару, зліплу. Нічого, думаю, хоч щось. Віддячив і стрімголов побіг додому. Заходжу, а всі троє ревуть, аж сині. «Я вже тут, не плачте, мої кошенята!», — говорю я, і сам мало не плачу від безсилля.
Дав малому соску, він і заспокоївся. Всі гуртом заснули без задніх ніг. Я сів посеред кімнати в купу розкиданого одягу і, дивлячись у вікно на найяскравішу зірку, шепочу: «Рідний мій, Бог! Вибач, але не знаю жодних молитов. Але обіцяю, завтра ж визубрю! Ріденький мій! Молю тебе! Нехай скоріше дружина моя повернеться! Загину я тут без неї!».
Від втоми заснув просто на купі одягу. Адже хотів сьогодні ще прибратися.
Прокинувся вранці і, як переляканий, починаю готувати малому сніданок. На кухні також можна ногу зламати. Треба хоч трохи прибратися. Дідько, з чого почати?..
І тут – хтось подзвонив у двері! Страшно навіть подумати, хто це міг би бути! Відкриваю – дружина! Кохана! Ріденька! Сонечко моє! Боже, ти почув мої слова! Спасибі тобі!
Дружина заходить, усміхається. Запитує, чи всі живі? Тихенько підійшла до малих, поцілувала їх по черзі. А в мене усмішка до вух: «Врятований», — думаю.
Дружина, побачивши наш Армагедон навколо, і слова не промовивши, почала прибирати. На ходу розповідала, як усе пройшло у селищі. Загалом усе розпродала там, додому з купою грошей повернулася. Слава богу, все вдало та швидко пройшло.
— Кохана, давай сьогодні купимо 20 сосок, і розкидаємо їх по всій квартирі. Щоб у разі чого, можна було легко знайти.
Дружина розсміялася, і каже: Давай!.
Приїзд дружини додому став для мене найщасливішим днем! А професію шахтаря з цього часу я вважаю найлегшою!
