Східні мудреці стверджують, що люди у розслабленому стані здатні витримати будь-які навантаження. Європейці у цьому сумніваються, мабуть, вони ще не змогли оцінити цей людський дар на практиці. Сучасні представники суспільства впевнені, що цю властивість мають лише маленькі діти, які нічого не бояться і роблять героїчні вчинки, якщо їх можна так назвати.
Мені було п’ять років, коли я вперше вирушив у подорож на поїзді разом із мамою. Плацкартний вагон. Верхня полиця. Звичайно, я з неї впав. Гуркіт був такий, що прокинулися навіть ті, хто влив у себе три літри самогону на попередній станції. Жінки хапалися за серце, провідниця побігла за лікарями, а у мами ніби пропав голос – вона мовчала. Я лежав п’ятою точкою вгору і не подавав ознак життя.
Мама картала себе за те, що дозволила мені вибратися на верхню полицю і там спати одному. Вона кинулася до мене і почала промацувати кожну кісточку.
— Мам, ну ти чого? Знахабніла? Година ночі, дай поспати! – обурився я.
Після цих слів я підвівся і вибрався на своє місце. Дрих до ранку, як і належить, стовпотворіння навколо моєї скромної особи навіть не помітив. Мама всю ніч мене чатувала і тримала руками.
Вранці вона почала мене оглядати – жодної садни, ні единого синця. Весь вагон вітав мене з першим падінням, пригощали цукерками та знайомились із «героєм» ночі. Мені тоді здавалося, що вони всі вигадують, адже я нічого не пам’ятав.
