Мені дуже хочеться вірити, що жінки не знають, що таке розкидані шкарпетки. Але якщо ви таки зустрілися з цією історією, мій досвід стане вам у пригоді. Ця дрібниця мені псувала життя, тому я вирішила одразу викорінити проблему.
Саня ніяк не міг потоваришувати зі шкарпетками. Він просто знімав їх та кидав, де встав – там покинув. Його не дратували ці колобки по всій квартирі, він спокійно переступав і продовжував свій шлях. Ішов на роботу, у ванну, на кухню.
Чоловік присягався мені, що він не може контролювати цей процес. Все відбувається на інтуїтивному рівні. Щоразу він одягав чисті шкарпетки, навіть якщо просто заїжджав на обід. Мені доводилося купувати шкарпетки пачками, адже вони ніби в прірву провалювалися. Шкарпетки зливалися з килимом – Сашко не міг їх знайти. Шкарпетки тягнув пес – чоловік знову залишався без шкарпеток. А заховані за кріслом чи диваном панчішні вироби могли провалятися там до генерального прибирання.
Іноді чоловік підштовхував їх під ванну. У цьому випадку діставав їх сантехнік, який лагодив труби. Чоловік часом знаходив свої скарби, але потім заштовхував глибше, щоб не зіткнутися з моїм гнівом. Але як тільки ми одружилися, я вирішила взятися за цю справу всерйоз.
Шкарпетки-сирітки в холостяцькій квартирі мене так не дратували, як у нашому спільному подружньому гніздечку. Мені довелося створювати затишок у цьому приміщенні та перевиховувати коханого чоловіка. Відмила всю квартиру і розпочала боротьбу зі звичкою чоловіка.
Спочатку Саня складав їх у коридорі, потім – у вітальні. Іноді в клубку були однакові шкарпетки, часом зовсім різні. Через півроку безрезультатних прохань і закидів, я сіла і розплакалася біля десятка осиротілих колобків.
Я вже не знала, що робити. Я пробувала і жіночою хитрістю його брати, і влаштовувати істерики, і різні лайфхаки з інтернету… Нуль реакції. Він міг не розкидати свої шкарпетки годину чи дві, а потім усе починалось по колу. Я намагалася вселити собі, що треба з цим змиритися. Мовляв, люблю Саню, маю полюбити і його розкидані шкарпетки. Не давало заспокоїтись і абстрагуватися лише одне – гості, особливо батьки, які бачили свіжу пару в туалеті, у ванній, у передбаннику, на стільці.
Коли я виявила чергову пару в газетниці, навіть про розлучення думка пробігла. Хотілося плакати від образи, здавалося, що він мене просто ні в що не ставить, не хоче змінюватися. Думаю, пояснювати не варто, на що здатна жіноча фантазія у такі моменти. Я взяла дорожню сумку і склала туди найнеобхідніші речі. Вирішила піти раз і назавжди — урвався терпець. Обурення взяло гору над здоровим глуздом, захотілося відплати. Саме в той фатальний момент у моїй голові виник грандіозний план.
Саня повернувся додому зі своїми друзями, вони мали вмовити мене поїхати завтра на рибалку. Настрій у хлопців був відмінний, до мого настрою вони були явно не готові.
— Іро, я вдома. Я не один!
Після цієї фрази настала гробова тиша. На всіх полицях та гачках були розкидані мої труси. Найрізноманітніші, кольорові та плямисті. На дверях висіли ліфчики та колготи.
Сашко почав швидко збирати моє добро, відправляючи друзів на кухню. Він діставав білизну з-під столів, за картинами, за квітами та унітазом. На кухні я теж зачарувала – на всіх магнітах висіли не наші фотографії, а мої панчохи та стрінги. Люстра перетворилася до невпізнання – лофтовий сірий світильник перетворився на ажурне бра. Чоловік діставав мої скарби з усіх мислимих та немислимих містечок.
У кожному гуртку, у кожній тарілці, у кожній шафці на Саню чекали «скарби». Подібна мереживна продукція заполонила нашу квартиру, навіть шкарпеток було не видно серед моєї спідньої білизни.
Я пошкодувала лише про одне – не врахувала, що чоловік повернеться не один. Але головне – спрацювало. Тепер чоловік складає свої шкарпетки лише у корзину для білизни!
