Мій син чудово все запам’ятовує. Вихователі цим користуються та видають йому віршики за день до свята. Мовляв, хто захворіє – того він і замінить, адже вірш вивчити за годину для нього не є проблемою.
Ось і цього року йому дісталася роль огірка. Я дізналася про це після робочого дня. Купила дорогою зелену футболку і тканину в тон. Прийшла додому, спорудила конструкцію на голову із зеленого картону та дроту, а потім кинулася шити шорти.
На ранок з дитиною мав піти батько. Так як одягнути сам дитину він би не зміг, я написала йому докладну інструкцію. Я пояснила йому, як закріпити маску огірка, та приготувала усі пристосування.
Буквально з самого ранку мені зателефонувала вихователька вся у сльозах, мовляв, захворів Колобок, головна роль, огірка скасовуємо. Коли я спитала її, як бути з костюмом, вона поклала слухавку. Чи може колобок бути зеленим? Відповідь зрозуміла всім!
Я набрала чоловіка і повідомила йому. Чоловік зрадів, повідомив, що з усім сам упорається. До нього якраз прийшли двоє друзів, працівники хірургічного відділення, тому такій супер команді буде не важко впоратися з цим завданням.
Моя інтуїція підвела мене в цей момент, я заспокоїлася і взялася за роботу. До того ж, мене ще й на нічне чергування залишили. Я зателефонувала чоловікові, але слухавку взяв син. Дитина доповіла, що вони купили білу футболку, тато вирізає щось із жовтого картону, дядько Вова господарює на кухні, а Владик – хитається від сміху.
За годину син повідомив, що лягає спати, тато – гикає, дядько Владик – малює обличчя колобку, а дядько Вова – шукає банку солоних огірків.
Опівночі чоловік сказав, що костюм майже готовий, але є декілька нюансів. Помічники вирушили спати, а сам він подався у ванну.
А тепер про нюанси.
Дядько Вова з волі нагоди приклеїв криво Колобка до костюма. Коли Владик намагався врятувати шедевр, футболка розірвалася на шматки. Щоб урятувати костюм, довелося пришити його до зеленої футболки за допомогою медичного шовку. Але в результаті все вийшло чудово, навіть зробили йому усмішку на всі 30 зубів, ще на два не вистачило білого паперу.
Чоловік запевнив мене, що я можу бути абсолютно спокійною і не хвилюватись із цього приводу. Розповідав коханий мені цю історію під хропіння своїх товаришів, які втомилися працювати над створенням святкового шедевра для сина. Звичайно ж, сумніви мною опанували.
Я відпросилася у головлікаря, бо відчувала щось недобре. На дитяче свято я запізнилася лише на 15 хвилин, але той регіт, який долинав із актової зали, я ніколи не забуду. Я відчинила двері і побачила, як Колобок намагається зробити стрибок.
Величезна жовта пика, яка закінчувалася практично біля щиколотки мого сина, помітно косила — очі буквально розбіглися в різні боки. Шви з медичного шовку нагадували зморшки на лобі героя казок, це свідчило про його життєву мудрість і непросте життя. Бракувало, як з’ясувалося, саме двох передніх зубів, тому я погарячкувала, сказавши, що серед 30 наявних порожні місця ніхто не помітить.
Потяганий життям колобок із непростою долею нагадував зека з алкогольною залежністю. Шапку від огірка чомусь тато вирішив одягти теж, мабуть, щоб доповнити образ.
І тут син почав розповідати свій віршик: «Де ж ви ще побачите такого героя?».
Зала після цих слів заплакала від сміху, а вихователька покинула актову залу.
