Здолав мене якось увечері смуток — кручина, ностальгія за минулим часом. Дуже навіть відчутна туга накотила. Непереборне бажання з’явилося скуштувати якихось смаколиків, які раніше ми смачними зовсім не вважали. Так, абсолютно буденна їжа.
Візьмемо, наприклад, звичайну ковбасу варену. Думаю, її смак точно пам’ятають мої однолітки, яким уже перевалило за сорок. Просто смакота! Особливо підсмажена на вершковому маслі до апетитної скоринки, та зі свіжим хлібцем… Погодьтеся, навіть без усякого смаження ковбаска раніше була дуже нічого.
Нині щось неймовірне з ковбасою відбувається. Ходили чутки, що в ковбасні вироби радянського виробництва пхали туалетний папір, щетину і хрящі, що залишилися після переробки туш. Але тут якось довелося мені їсти сучасну ковбаску, що входить до складу бутерброду.
На зрізі цього продукту мною була виявлена якась колючість. Незважаючи на те, що щетинка була досить м’якою, припускаю, що ці шипи були сумлінно просоленими кісточками та хрящиками. Виробники, мабуть, вирішили, що сіль переб’є всі недоліки смаку цього продукту, що називається ковбасою.
Пам’ятається, в Країні Рад, навіть у ковбасі 3 сорти, тобто ліверної, ніяких підозрілих колючок не спостерігалося. Можливо, якість паперу туалетного з часом погіршилася? Мені чому така думка прийшла? Та тому, що вирішив я пригостити дворову псину цією ковбасою колючою і вона, уявляєте, від таких сумнівних ласощів відмовилася.
Я до чого все це говорю… Знаєте таку просту, а тим часом популярну страву — «макарони по-флотськи»? Так ось, судячи з моїх дитячих спогадів, альтернативу фаршу найчастіше становила дешева ковбаска, на кшталт «Чайної». Її дрібно-дрібно нарізали, обсмажували та перемішували з макаронними виробами. Славна виходила страва — пальчики оближеш! Тепер у наші дні мені навряд чи вистачить сміливості приготувати вечерю на основі цього рецепту. Навіть якщо я колись наважуся на цей експеримент, то страва, здається, вийде огидна.
Дивно все це, однак. Одним словом – загадка.
Ще одним загадковим явищем століття для мене став кисіль. Так, так, саме прості тверді брикети киселю. Діти вважали цей продукт найголовнішими ласощами (хоча їхні батьки чомусь зараховували його до напоїв).
Ми з друзями гризли ці брикети з киселем (ще бували з кремом або мусом) і отримували від цього процесу справжнє задоволення. Різноманітність смаків вражала: кисіль яблучний, смородиновий, вишневий і різні фруктові асорті.
Було смачно! Словами не передати. Хочеш – сухий гризи, хочеш – звари, результат однаковий. Відвідала мене одного разу літнім днем думка — зварганити собі киселька і насолодитися повною мірою цим напоєм. Придбав його в найближчому супермаркеті, розвів у каструльці емальованій і… Години дві потім я намагався за допомогою соди повернути посудині її первісну білизну. Справа в тому, що барвник, що входить до складу киселю, намертво в’ївся в емаль.
Без фарби, звичайно, ніяк не можна, і вона, безперечно, має бути якісною, щоб прямо, ух! Цікаво, а який секрет був у радянських виробників? Колишній кисіль не фарбував руки, рота, посуд і все навколо. І на його приготування витрачалося кілька хвилин, а зараз можна застрягти біля плити на невизначений термін.
Спливли в пам’яті моїй сьогодні ковбаса та кисіль із дитинства. У теперішніх магазинах продуктів такої якості не знайдеш, 100%. Дивно, чи не так?
